Прийнято вважати, що спільні програми в аерокосмічній промисловості відрізняються особливо високими темпами 'інфляції якості', і із цієї причини їх первісна привабливість загрожує обернутися на практиці значними збитками. Дослідження, проведене в 1980 році французькими військово-технічними фахівцями, спростовує ця теза. Ріст цін на винищувачі ' МіражрШв' і ' Мі1Раж1111Е' французького виробництва помітно перевищував в 700е роки аналогічний показник для англофранцузского винищувача 'Ягуар'; ціни на англо-французькі вертольоти 'Газель' і 'Пума' також росли повільніше, чим ціни на порівнянні з ними французькі 'Алуэт-3' і ' СюперфФрелон'. Ці висновки підтверджуються й іншими даними. Зокрема, при виконанні програми 'Торнадо' фактичні витрати на НИОКР за 1968-1976 роки перевищили первісні оцінки в 1, 4 рази (у постійних цінах); ціна одиниці серійної продукції за дев'ять років (з 1973 по 1981 р.) зросла тільки на 27%. Ці дані контрастують із загальноприйнятою думкою про те, що програма 'Торнадо' практично вийшла з-під контролю партнерів у фінансовому аспекті. Заблокований Лондоном попередник 'Торнадо' літак ТСР-2 ( англійської розробки) за перші п'ять років виконання НИОКР ( 1959-1964 рр.) перевищив прогноз витрат в 2, 8 рази, що й з'явилося основною причиною відмови Великобританії від національних рамок будівлі нового бойового літака.

Важливим фактором ефективності виконання аерокосмічної програми є строки виконання циклу НИОКР, включаючи предсерийное (пробне) виробництво