В офіційній російській мові хабарництвом, згідно зі статтею 372 'Укладення про покарання', називалося прийняття особою, що полягають на державній або суспільній службі, подарунка за дію, що ставиться до обов'язків його служби, і причому таке, яким ні в чому не порушуються ці обов'язки. За законом караність за хабарництво ставилася в залежність від того, чи був подарунок прийнятий після виконання того, за що він призначав, або колись. У першому випадку винний у хабарництві зазнав лише грошовому стягненню не понад подвійну ціну подарунка, у другому - понад таке ж грошове стягнення ще відмові від посади.

Аналітики того часу відзначали, що при хабарництві порушується принцип 'непродажності службових дій', які повинні виконуватися в силу лежачих на посадовій особі публічних обов'язків. Одержання посадовою особою винагороди від зацікавлених осіб надає його діяльності приватний характер, що суперечить основним початкам, що визначають саму природу державної служби, і перетворює виконання службового боргу в послугу. У той же час зверталася увага на існуючу в ряді країн практику, коли робилися вилучення з безуслоеного застосування цього принципу:

а) одержання 'на чай' листоношею або городовим, тобто дрібним службовцем;

б) прийняття частування;

в) одержання подарунка з дозволу начальства;

г) одержання подарунка за надзвичайні, хоча й зроблені але боргу служби послуги