Однак, як свідчить практика, спільності проблем буває досить для досягнення взаєморозуміння, але найчастіше не вистачає для початку практичних дій. Основою для них може стати тільки спільність цілком конкретних економічних інтересів, які краще всякої політичної декларації підштовхують сторони до співробітництва.

У випадку конверсії загальне розуміння проблеми виявилося досить чітко. У той же час відразу не було достатнє ясно, у чому ж полягає спільність інтересів. Для більшості західних країн проблема конверсії - сугубо внутрішня, причому лише побічно пов'язана з державною машиною. На думку західних політиків, конверсією повинні займатися військові підрядники, якщо вони порахують доцільним переорієнтацію свого виробництва на мирні цілі.

Роль же держави полягає, з їхнього погляду, лише в сприянні економічними методами оборонним підприємствам протягом дуже обмеженого 'перехідного' періоду від військового до невоєнного виробництва. Тому багато західних урядів воліють не визначати свою позицію по питанню про конверсію, найчастіше обмежуючись загальними деклараціями. Для уряду конверсія - додаткові бюджетні витрати, які вкрай небажані в умовах існування багатьох інших соціально-економічних проблем.

Тому для більшості західних держав у вирішенні проблем конверсії немає реального економічного інтересу. Вони будуть відгукуватися на вимогу часу тільки в тому ступені, у якому на них удасться вплинути військовому бізнесу, що відчув небезпеку реального роззброювання, різного роду антивоєнним рухам, політичним партіям, профспілкам і іншим громадським організаціям.