Аналогічні заходи матеріальної компенсації обговорювалися урядами Бельгії й Нідерландів. Але якщо в Бельгії парламент майже відразу відхилив таку пропозицію, то в Нідерландах був розроблений проект закону про матеріальну допомогу репатріантам у розмірі 5 тис. гульденів і виплаті накопиченого іммігрантами пенсійного фонду. Крім того, пропонувалося обмежити час перебування іммігрантів із середземноморських країн двома роками. Уряд Нідерландів, таким чином, уживає спробу повернення до колишньої політики короткострокового використання іноземної робочої сили. Однак пропозиції офіційних кіл викликали протест із боку підприємців, які втрачали тим самим найбільш дешевої й маловимогливої робочої сили. Вони прямо заявили, що зведуть нанівець усі положення цього проекту, увівши премію в розмірі 8 тис. гульденів, для того щоб іноземці залишилися в країні. У підсумку закон не був прийнятий і плани по реалізації нової державної політики залишилися невиконаними.

Бельгійський уряд почало проводити заходу фінансового стимулювання репатріації тільки із серпня 1985 року. Програма розрахована на від'їзд із країни тих іноземців, які перебувають без роботи більше року.

У Франції програма репатріації з матеріальними виплатами була багатоступінчастою. Перший законопроект про грошові виплати безробітним іноземцям представлений уряду в 1975 році. Але у зв'язку з розбіжностями по питанню фінансування програми він не одержав офіційної підтримки