, Що Пішло погіршення економічної ситуації в країні змусило уряд прийняти програму грошової компенсації, яка була введена спеціальним циркуляром з липня 1977 року й поширювалася на безробітних іммігрантів з обмеженого числа країн - Іспанії, Португалії, Туреччини, Югославії. Право на одержання посібника мав іноземець, офіційно зареєстрований у якості безробітного в Національнім керуванні по зайнятості, що й мав документи, що підтверджували його перебування в країні протягом останніх п'яти років.

У рамках цієї програми фінансовою допомогою скористалося незначне число іноземців, і восени 1977 року у Франції були введені додаткові пільги. По-перше, матеріальна компенсація була поширена не тільки на безробітних, але й на іноземців, що мали роботу протягом останніх шести місяців, що й перебували в країні не менше п'яти років. По-друге, фінансову компенсацію вирішено виплачувати вихідцям з великої кількості країн, включаючи робітників з Алжиру, Марокко, Тунісу. По-третє, розширювалися вікові границі для претендентів на одержання допомоги, які встановлювалися тепер в 65 років. По-четверте, французька сторона брала на себе компенсацію іноземцям транспортних витрат. Сума допомоги становила 10 тис. франків (або 2 тис. дол.) для глави родини й 5 тис. франків для кожного члена родини. Уведення таких більш пільгових умов репатріації припускало остаточний від'їзд іноземців і позбавляло їх права на повторний в'їзд у країну з метою одержання роботи. Для контролю над здійсненням цього пункту державної програми була створена автоматизована система обліку, що дозволяє відслідковувати іноземців, що повторно приїжджали в країну