Друга угода - ' Про зайнятість осіб, що працюють по найманню, з метою підвищення їх професійних і язикових знань (угода про зайнятість гостьових працівників)' - передбачає щорічний взаємний обмін 2 тис. працівників різних професій у віці від 18 до 40 років. Їхня оплата та інші умови праці, а також медичне обслуговування повинні визначатися угодами й правовими становищами обох сторін. Це буде своєрідне стажування в професійній якості й у мові. Угоди з Німеччиною підписані влітку 1993 року.

Підписана угода про співробітництво в соціально-трудовій сфері з Великобританією, аналогічна угода, а також і угода про обмін стажистами з Фінляндією. Запропоновані проекти відповідних угод таким країнам, як Австрія, Данія, Норвегія, Франція. Попередні переговори проведені з Кувейтом. Є пропозиції з Венесуели й Аргентини. На жаль, просування російських пропозицій іде при несприятливій кон'юнктурі на міжнародному ринку праці, яка характеризується високим рівнем безробіття, перенасиченістю потреби виммигрантах.

Проте навіть у цих умовах до російських пропозицій проявляється розуміння, хоча цифри по прийманню мігрантів скромні. По країнах іммігрантів - США, Ізраїль - трудова квота 'з'їдається' масовим виїздом на постійне проживання, хоча, наприклад, в 1991 році відзначалося скорочення виїзду в Ізраїль із 61 до 40 тис. чоловік, у Грецію - з 4 до 2 тис. Явно це зв'язане й з гостротою проблеми працевлаштування. Виїзд на постійне проживання у ФРН зберігся на рівні 33 тис. чоловік. Значно збільшився виїзд у США - з 2,3 до 11 тис. чоловік. У цілому по Росії виїзд скоротився з 104 тис. в 1990 році до 90 тис. чоловік в 1991 році. Враховуючи, що еміграція все-таки значна, якщо оперувати масштабами колишнього СРСР, то виїзд за кордон в останні два роки становив уже 430-450 тис. чоловік, і розуміючи, що у випадку еміграції мова йде не в останню чергу про роботу за кордоном, 'чиста' трудова міграція буде становити десятки тисяч людей, але не сотні тисяч і не мільйони, про можливість чого так довго говорилося в нашої й західної печатки