Видання останніх років виділяють нові тенденції. 'The New Encyclopaedia Britannica' (V.2, р.509), наприклад, визначаючи хабарництво як кримінально карне дія, що виразилася в одержанні або дачі винагороди за блага з боку офіційної особи, відзначає в той же час, що раніше під цю категорію підпадали лише державні посадові особи, але тепер їсти тенденція поширювати її 'в обмежених розмірах' також на дії приватних громадян. Правда, в останньому виданні 'The Encyclopaedia Americana' (1989, V.4) визначення хабарництва знову зв'язується зі здійсненням лише державної (public) діяльності ' у законодавчій, виконавчій або судової областях', але при цьому відзначається більш широке трактування при доказі самого факту хабара: якщо гроші або які-небудь інші блага були запропоновані або отримані з незаконною метою (unlawful intent), уже не має значення, чи була дійсно зроблена дія, заради якого давався хабар, чи ні. Підпадає під покарання й одержання хабара, який дали із провокаційною метою конкуренти або навіть державні правоохоронні органі, епізодично перевіряючі посадових осіб на чесність.

У звичаєвім праві хабарництво карається в судовому порядку. У законах багатьох країн воно є карним злочином. Одні відносять до хабарництва лише випадки, де принадою були гроші або власність, інші - усі випадки, у яких обговорювалися або обіцялися якісь вигода або користь. Поширюючись на всіх державних службовців, законодавство в окремих випадках виділяє дрібних функціонерів, зв'язуючи хабарництво лише зі спробами підбурювати посадова особа до 'порушенню своїх обов'язків', що, природно, виводить із числа можливих взяткополучателей чиновників з незначною владою або з повною відсутністю дискреційної влади. І нарешті, уважається обов'язковим доказ 'корупційної цели'.